Міжконтинентальний кубок – міжнародний клубний футбольний турнір, який проводився з 1960 до 2004 року між найсильнішими командами Європи та Південної Америки. За трофей змагалися переможці Кубка європейських чемпіонів (згодом Ліги чемпіонів УЄФА) та Кубка Лібертадорес. Спочатку протистояння складалося з кількох матчів, але з 1980 року переможець визначався в одному поєдинку на нейтральному полі в Японії. Тоді ж завдяки титульному спонсору змагання стало відомим як Кубок Тойоти. Останній розіграш відбувся у 2004 році, після чого турнір замінив Клубний чемпіонат світу ФІФА.
Історія Міжконтинентального кубка з футболу
Міжконтинентальний кубок заснували у 1960 році за участю УЄФА та КОНМЕБОЛ, щоб визначати найсильніший клуб Європи та Південної Америки. У першому розіграші зустрілися мадридський Реал та уругвайський Пеньяроль. Після нульової нічиєї в Монтевідео іспанський клуб переміг удома з рахунком 5:1 та став першим володарем трофея. У наступні роки турнір здобув популярність завдяки протистоянням провідних європейських і південноамериканських команд, зокрема Сантоса з Пеле, Мілана, Інтера та Бока Хуніорс.
Спочатку переможця визначали за підсумками двох матчів, а за необхідності проводили додатковий поєдинок. Однак наприкінці 1960-х років турнір зіткнувся з проблемами через грубу гру, конфлікти на полі та складнощі з організацією зустрічей. Деякі європейські чемпіони відмовлялися від участі, тому їх замінювали фіналісти Кубка європейських чемпіонів. У 1975 та 1978 роках Міжконтинентальний кубок узагалі не проводився.
Вирішальні зміни відбулися у 1980 році, коли організацію матчів перенесли до Японії. Відтоді трофей розігрували в одному поєдинку на нейтральному полі, спочатку в Токіо, а з 2002 року – в Йокогамі. Завдяки спонсорству автомобільної компанії Toyota змагання отримало неофіційну назву Кубок Тойоти, під якою стало широко відомим у світі. Новий формат проіснував до 2004 року, коли португальський Порту переміг колумбійський Онсе Кальдас у серії пенальті та став останнім володарем трофея.
У 2005 році Міжконтинентальний кубок припинив існування як окреме змагання, поступившись місцем Клубному чемпіонату світу ФІФА, до якого долучилися представники всіх футбольних конфедерацій. Сьогодні проводяться два глобальні клубні турніри: Міжконтинентальний кубок ФІФА, який із 2024 року відбувається щорічно за участю шести континентальних чемпіонів, та Клубний чемпіонат світу, який із 2025 року має розширений формат на 32 команди та проводиться раз на чотири роки. Попри схожість назв, сучасний Міжконтинентальний кубок ФІФА є окремим турніром і не продовжує статистику історичного змагання 1960–2004 років.
Всі переможці та фіналісти Міжконтинентального кубка
За всю історію Міжконтинентального кубка відбулося 43 розіграші, у яких взяли участь 44 клуби з Європи та Південної Америки. Володарями трофея ставали 25 різних команд, а рекорд за кількістю перемог розділяють п'ять клубів: Мілан, Реал Мадрид, Пеньяроль, Бока Хуніорс та Насьйональ – по 3 титули. Найбільше участей у Мілана – 7. У таблиці нижче представлені всі учасники турніру із зазначенням кількості титулів і поразок у фіналі, а також року останньої участі.
| Клуб | Титули | Віце-чемпіон | Остання участь |
|---|---|---|---|
Мілан
|
3 | 4 | 2003 |
Пеньяроль
|
3 | 2 | 1987 |
Реал Мадрид
|
3 | 2 | 2002 |
Бока Хуніорс
|
3 | 1 | 2003 |
Насьйональ
|
3 | 0 | 1988 |
Індепендьєнте
|
2 | 4 | 1984 |
Ювентус
|
2 | 1 | 1996 |
Сантос
|
2 | 0 | 1963 |
Сан-Паулу
|
2 | 0 | 1993 |
Аякс
|
2 | 0 | 1995 |
Інтер
|
2 | 0 | 1965 |
Баварія
|
2 | 0 | 2001 |
Порту
|
2 | 0 | 2004 |
Естудіантес
|
1 | 2 | 1970 |
Олімпія
|
1 | 2 | 2002 |
Рівер Плейт
|
1 | 1 | 1996 |
Греміо
|
1 | 1 | 1995 |
Манчестер Юнайтед
|
1 | 1 | 1999 |
Фламенго
|
1 | 0 | 1981 |
Расинг
|
1 | 0 | 1967 |
Велес Сарсфілд
|
1 | 0 | 1994 |
Феєнорд
|
1 | 0 | 1970 |
Атлетіко Мадрид
|
1 | 0 | 1974 |
Боруссія Д
|
1 | 0 | 1997 |
Црвена Звезда
|
1 | 0 | 1991 |
Крузейро
|
0 | 2 | 1997 |
Ліверпуль
|
0 | 2 | 1984 |
Бенфіка
|
0 | 2 | 1962 |
Архентінос Хуніорс
|
0 | 1 | 1985 |
Онсе Кальдас
|
0 | 1 | 2004 |
Атлетіко Насьйональ
|
0 | 1 | 1989 |
Коло-Коло
|
0 | 1 | 1991 |
Палмейрас
|
0 | 1 | 1999 |
Васко да Гама
|
0 | 1 | 1998 |
Ноттінгем Форест
|
0 | 1 | 1980 |
Гамбург
|
0 | 1 | 1983 |
Селтік
|
0 | 1 | 1967 |
Стяуа
|
0 | 1 | 1986 |
Барселона
|
0 | 1 | 1992 |
Астон Вілла
|
0 | 1 | 1982 |
ПСВ
|
0 | 1 | 1988 |
Панатінаїкос
|
0 | 1 | 1971 |
Боруссія М
|
0 | 1 | 1977 |
Мальме
|
0 | 1 | 1979 |
У Міжконтинентальному кубку не завжди брали участь чинні переможці Кубка європейських чемпіонів або Ліги чемпіонів УЄФА. Через відмови європейських клубів їхні місця посідали фіналісти: Панатінаїкос (1971), Ювентус (1973), Атлетіко Мадрид (1974), Боруссія Менхенгладбах (1977) та Мальме (1979). У 1993 році Мілан також виступив замість Марселя, якого дискваліфікували. При цьому представниками Південної Америки завжди були переможці Кубка Лібертадорес. Цікаво, що Атлетіко Мадрид став єдиним клубом, який виграв Міжконтинентальний кубок, не будучи чемпіоном свого континенту.
Переможці Міжконтинентального кубка за роками
Нижче наведена хронологія всіх переможців Міжконтинентального кубка. У 1975 та 1978 роках змагання не проводилися через організаційні труднощі та неможливість узгодити проведення матчів між європейськими й південноамериканськими клубами.
За всю історію Міжконтинентального кубка лише чотирьом клубам вдалося виграти трофей двічі поспіль: Сантосу, Інтеру, Мілану та Сан-Паулу. Жоден із них не кваліфікувався на третій розіграш поспіль, тому повторити це досягнення тричі не вдалося нікому.
Статистика перемог за країнами
За всю історію Міжконтинентального кубка трофей здобували клуби з 11 країн. Найбільше перемог мають представники Аргентини – 9 титулів, на другому місці Італія – 7. Варто зазначити, що Црвена Звезда виграла турнір у 1991 році, коли представляла Югославію.
Аргентина
Італія
Бразилія
Уругвай
Іспанія
Німеччина
Нідерланди
Португалія
Парагвай
Англія
Югославія
За кількістю перемог у Міжконтинентальному кубку Південна Америка випередила Європу – 22 титули проти 21. Серед представників КОНМЕБОЛ трофей здобували клуби Аргентини, Бразилії, Уругваю та Парагваю, а серед представників УЄФА – Італії, Іспанії, Німеччини, Нідерландів, Португалії, Англії та Югославії. Крім того, по одному програному фіналу мають клуби Шотландії, Греції, Швеції, Румунії та Чилі, а представники Колумбії поступалися двічі.
Найкращі бомбардири Міжконтинентального кубка з футболу
Найкращим бомбардиром Міжконтинентального кубка є легендарний Пеле – 7 голів у 3 матчах. Другу сходинку з 6 голами у 6 поєдинках займає еквадорець Альберто Спенсер. По три голи на рахунку аргентинця Луїса Артіме, уругвайця Хосе Сасії, португальця Сантани, італійця Сандро Маццоли та бразильця Жозе Масії.
Пеле
Альберто Спенсер
Луїс Артіме
Хосе Сасія
Жозе Масія
Сандро Маццола
Сантана
Пеле також належить унікальний рекорд Міжконтинентального кубка – він став єдиним футболістом, якому вдалося оформити хет-трик. Це сталося 11 жовтня 1962 року, коли Сантос розгромив Бенфіку з рахунком 5:2 у Лісабоні. Загалом у двох матчах того розіграшу бразилець забив п'ять голів.
Останній розіграш Міжконтинентального кубка у 2004 році
Останній в історії Міжконтинентальний кубок відбувся 12 грудня 2004 року на Міжнародному стадіоні в Йокогамі. За трофей змагалися португальський Порту – переможець Ліги чемпіонів УЄФА сезону 2003/04 та колумбійський Онсе Кальдас – володар Кубка Лібертадорес 2004 року. Обидві команди стали несподіваними переможцями своїх континентальних турнірів, залишивши позаду значно відоміших суперників.
Порту під керівництвом Жозе Моурінью пройшов непростий шлях до європейського титулу, вибивши з Ліги чемпіонів Манчестер Юнайтед, Ліон та Депортіво. У фіналі португальці впевнено перемогли французький Монако з рахунком 3:0. Не менш дивовижним став успіх Онсе Кальдаса, який під керівництвом Луїса Фернандо Монтої вибив із Кубка Лібертадорес бразильські Сантос і Сан-Паулу, а у фіналі здолав чинного володаря трофея – аргентинський Бока Хуніорс. Після двох нічиїх 0:0 та 1:1 колумбійці перемогли в серії пенальті з рахунком 2:0.
Сам матч за Міжконтинентальний кубок вийшов напруженим, але безрезультативним. Порту володів ініціативою, створював небезпечні моменти, тричі влучав у каркас воріт, а два голи Бенні Маккарті не були зараховані арбітром. Голкіпер Онсе Кальдаса Хуан Карлос Енао також неодноразово рятував свою команду. Основний та додатковий час завершилися з рахунком 0:0, тому долю останнього трофея довелося вирішувати в серії пенальті.
Команди виконали загалом 18 одинадцятиметрових ударів. Першим у складі Порту забив Дієго, якого одразу після цього вилучили за неспортивну поведінку. Згодом Маніше не реалізував свою спробу, але колумбійці також припускалися помилок. Вирішальним став удар захисника Порту Педру Емануела, який встановив остаточний рахунок серії – 8:7. Порту вдруге у своїй історії виграв Міжконтинентальний кубок, а найкращим гравцем зустрічі визнали Маніше.
Цікаво, що останній розіграш турніру припав на один із найбільш непередбачуваних років в історії футболу. Навесні 2004-го Порту сенсаційно виграв Лігу чемпіонів, улітку Онсе Кальдас здобув свій перший Кубок Лібертадорес, а 4 липня збірна Греції під керівництвом Отто Рехагеля стала переможцем Євро-2004, обігравши у фіналі господарів турніру – Португалію з рахунком 1:0. Три великі футбольні змагання завершилися тріумфом команд, від яких перед початком турнірів мало хто очікував чемпіонства.
Перемога Порту стала останньою в історії класичного Міжконтинентального кубка, який проводився з 1960 року. Уже наступного сезону його місце в міжнародному календарі посів Клубний чемпіонат світу ФІФА з представниками всіх континентальних конфедерацій.