Кубок володарів кубків УЄФА, також відомий як Кубок кубків, – колишній європейський клубний турнір, у якому змагалися переважно переможці національних кубкових змагань. Турнір проводився з 1960 до 1999 року та був одним із найпрестижніших клубних змагань Європи. За 39 сезонів Кубок кубків подарував уболівальникам чимало яскравих фіналів та історичних перемог. Першим володарем трофея стала Фіорентина, останнім – Лаціо, а найтитулованішим клубом залишилася Барселона з чотирма перемогами. Після сезону 1998/1999 турнір припинив існування, а його місце в європейській клубній системі зайняв Кубок УЄФА.
Історія Кубка володарів кубків УЄФА
Історія Кубка володарів кубків розпочалася у сезоні 1960/1961. Ідея створення окремого європейського турніру для переможців національних кубків виникла після успіху Кубка європейських чемпіонів. Перший розіграш організував комітет Кубка Мітропи, а вже наступного сезону проведення змагання перейшло під контроль УЄФА. У 1963 році організація офіційно визнала й дебютний розіграш, переможцем якого стала італійська Фіорентина.
Упродовж 1960-х років Кубок кубків поступово розширювався та здобував популярність. У ньому виступали представники дедалі більшої кількості європейських країн, а перемоги в турнірі ставали важливим досягненням для клубів, які не завжди могли поборотися за чемпіонство у своїх національних першостях.
Протягом наступних десятиліть Кубок володарів кубків посідав особливе місце в європейському футболі. Разом із Кубком європейських чемпіонів та Кубком УЄФА він утворював трійку головних клубних турнірів континенту. З 1972 року переможець Кубка кубків також отримував можливість зіграти за Суперкубок УЄФА проти володаря Кубка європейських чемпіонів.
У 1990-х роках значення турніру почало зменшуватися на тлі розширення Ліги чемпіонів та змін у системі європейських клубних змагань. УЄФА вирішив об'єднати Кубок володарів кубків із Кубком УЄФА, і сезон 1998/1999 став останнім в історії турніру. Відтоді переможці національних кубків отримали можливість виступати в Кубку УЄФА, який згодом перетворився на Лігу Європи.
Рекорд за кількістю участей у Кубку володарів кубків належить валлійському Кардіфф Сіті, який виступав у турнірі 14 разів. Друге місце посідає Барселона з 13 участями, а румунська Стяуа та болгарський Левскі брали участь у змаганні по 11 разів. Цікаво, що Кардіфф Сіті жодного разу не доходив до фіналу турніру.
Формат проведення турніру
У Кубку володарів кубків брали участь переможці національних кубків країн – членів УЄФА. Зазвичай кожна країна мала одного представника. Якщо володар національного кубка одночасно ставав чемпіоном країни та отримував путівку до Кубка європейських чемпіонів або Ліги чемпіонів, його місце міг зайняти фіналіст національного кубка. Чинний переможець Кубка кубків також мав право захищати титул, якщо не кваліфікувався до головного європейського турніру.
Змагання проводилося за олімпійською системою на вибування без групового етапу. Кожне протистояння, окрім фіналу, складалося з двох матчів – удома та на виїзді. До наступного раунду проходила команда, яка забивала більше голів за сумою двох зустрічей. За рівності результату застосовувалися передбачені регламентом додаткові критерії, зокрема правило виїзного гола, додатковий час і серія пенальті.
Фінал зазвичай проводився в одному матчі на нейтральному стадіоні. Винятком став дебютний сезон 1960/1961, коли переможця визначали за підсумками двох зустрічей. У наступні роки за необхідності проводили повторний фінальний матч, а згодом переможця почали визначати за допомогою додаткового часу та серії пенальті.
Усі переможці Кубка володарів кубків
За 39 сезонів Кубок володарів кубків здобували 32 клуби. Найуспішнішою командою в історії турніру стала Барселона, яка виграла трофей чотири рази. По два титули мають Андерлехт, Мілан, Челсі та Динамо Київ. Ще 27 клубів ставали переможцями Кубка кубків по одному разу. У таблиці наведено всіх переможців, кількість здобутих титулів і програних фіналів, а також рік останньої перемоги кожної команди.
| Клуб | Титули | Віце-чемпіон | Остання перемога |
|---|---|---|---|
Барселона
|
4 | 2 | 1997 |
Андерлехт
|
2 | 2 | 1978 |
Мілан
|
2 | 1 | 1973 |
Челсі
|
2 | 0 | 1998 |
Динамо Київ
|
2 | 0 | 1986 |
Атлетіко Мадрид
|
1 | 2 | 1962 |
Рейнджерс
|
1 | 2 | 1972 |
Арсенал
|
1 | 2 | 1994 |
Аякс
|
1 | 1 | 1987 |
Фіорентина
|
1 | 1 | 1961 |
Гамбург
|
1 | 1 | 1977 |
Вест Хем
|
1 | 1 | 1965 |
ПСЖ
|
1 | 1 | 1996 |
Парма
|
1 | 1 | 1993 |
Сампдорія
|
1 | 1 | 1990 |
Баварія
|
1 | 0 | 1967 |
Тоттенхем
|
1 | 0 | 1963 |
Спортінг
|
1 | 0 | 1964 |
Боруссія Дортмунд
|
1 | 0 | 1966 |
Манчестер Юнайтед
|
1 | 0 | 1991 |
Ювентус
|
1 | 0 | 1984 |
Манчестер Сіті
|
1 | 0 | 1970 |
Слован Братислава
|
1 | 0 | 1969 |
Валенсія
|
1 | 0 | 1980 |
Магдебург
|
1 | 0 | 1974 |
Динамо Тбілісі
|
1 | 0 | 1981 |
Абердін
|
1 | 0 | 1983 |
Евертон
|
1 | 0 | 1985 |
Сарагоса
|
1 | 0 | 1995 |
Лаціо
|
1 | 0 | 1999 |
Вердер
|
1 | 0 | 1992 |
Мехелен
|
1 | 0 | 1988 |
Ще 19 клубів грали у фіналі Кубка володарів кубків, але жодного разу не вигравали турнір: Реал, Рапід, Ліверпуль, МТК Будапешт, Мюнхен 1860, Динамо Москва, Гурник Забже, Лідс, Ференцварош, Аустрія, Фортуна, Карл Цейс, Порту, Стандард, Монако, Мальорка, Штутгарт, Антверпен та Локомотив Лейпциг. Реал і Рапід поступалися у фіналі по два рази.
Переможці Кубка кубків за роками
Нижче представлено всіх переможців Кубка володарів кубків – від першого розіграшу 1960/1961 до останнього сезону 1998/1999. Для кожного року зазначено клуб, який здобув трофей.
За всю історію Кубка володарів кубків жодному клубу не вдалося виграти турнір двічі поспіль. Водночас Андерлехт встановив унікальний рекорд, тричі поспіль виходячи до фіналу – у 1976, 1977 та 1978 роках. Бельгійський клуб здобув трофей у 1976 та 1978 роках, а у 1977 році поступився Гамбургу.
Статистика перемог за країнами
За 39 сезонів Кубок володарів кубків вигравали представники 11 країн. Найбільше титулів здобули англійські клуби – 8. Іспанія та Італія мають по 7 перемог, Німеччина – 5, а Бельгія та СРСР – по 3. У статистиці враховано історичну належність клубів: перемоги команд НДР включено до загального результату Німеччини, а титули клубів СРСР і Чехословаччини наведено окремо.
Англія
Іспанія
Італія
Німеччина
Бельгія
СРСР
Шотландія
Нідерланди
Франція
Португалія
Чехословаччина
Клуби з Австрії, Угорщини та Польщі також виходили до фіналу Кубка володарів кубків УЄФА, проте жодного разу не здобували трофей. Австрійські команди програли три фінали, угорські – два, а польські – один.
Рейтинг найкращих бомбардирів Кубка кубків
Найкращим бомбардиром в історії Кубка володарів кубків став нідерландець Роб Ренсенбрінк, який забив 25 голів за Брюгге та Андерлехт. Друге місце посідає німець Герд Мюллер із 20 голами, третє – італієць Джанлука Віаллі з 19. Бельгієць Франсуа ван дер Ельст відзначився 18 разів, а його співвітчизник Рожер Классен та австрієць Ганс Кранкль – по 17.
Роб Ренсенбрінк
Герд Мюллер
Джанлука Віаллі
Франсуа ван дер Ельст
Рожер Классен
Ганс Кранкль
Далі у списку Жорже Мендонса – 16 голів, Курт Хамрін, Влодзімеж Любанський, Алон Мізрахі та Христо Стоїчков – по 15. Рекорд результативності за один сезон належить Лотару Еммеріху, який забив 14 м'ячів за Боруссію Дортмунд у розіграші 1965/1966.
Останній розіграш Кубка володарів кубків у сезоні 1998/1999
Сезон 1998/1999 став 39-м і останнім в історії Кубка володарів кубків УЄФА. Чинним володарем трофея був лондонський Челсі, який дійшов до півфіналу, але поступився іспанській Мальорці із загальним рахунком 1:2. Іншим фіналістом став італійський Лаціо, який у півфіналі пройшов московський Локомотив завдяки правилу виїзного гола.
Останній фінал відбувся 19 травня 1999 року на стадіоні Вілла Парк у Бірмінгемі. Лаціо відкрив рахунок уже на 7-й хвилині завдяки голу Крістіана Вієрі, проте невдовзі Дані зрівняв рахунок. Вирішальний м'яч на 81-й хвилині забив Павел Недвед, принісши римському клубу перемогу з рахунком 2:1.
Таким чином, Лаціо став останнім переможцем Кубка володарів кубків і вперше здобув цей трофей. У серпні 1999 року римляни також виграли Суперкубок УЄФА, перемігши Манчестер Юнайтед з рахунком 1:0. Ця зустріч стала останнім протистоянням володарів Кубка кубків та Ліги чемпіонів за Суперкубок УЄФА.